Методика Структурного Синтезу Адаптивних Інтерфейсів На Основі Формалізації Простору Намірів Користувача

Counts differ because each database indexes a different set of publications. We treat OpenAlex as the canonical count; Google Scholar is not shown (no API, and crawling it violates its ToS).

У статті викладено методику структурного синтезу адаптивних інтерфейсів, яка переводить концепцію штучного інтелекту як інтерфейсного шару-оркестратора з рівня концептуальної моделі на рівень відтворюваної інженерної процедури. Раніше запропонована авторами модель гібридної взаємодії описує склад системи та розподіл функцій між її рівнями, проте не відповідає на питання, як для конкретної платформи побудувати перевірюване відображення природномовного наміру на виклики функціональних модулів. Саме цей розрив і закриває запропонована методика. У вступі показано, що за відсутності формального апарату кожна реалізація інтерфейсного шару лишається одиничним рішенням, непридатним до перенесення на іншу предметну область, а недетермінованість мовної моделі переноситься безпосередньо на поведінку інтерфейсу. В аналізі останніх досліджень і публікацій зіставлено дві схеми організації агентного циклу – ітеративну та засновану на однократному плануванні, розглянуто роботи з виклику зовнішніх програмних інтерфейсів мовними моделями, засоби керованого структурованого виведення за схемою та емпіричні оцінки надійності планування, а також окреслено відмінність запропонованого рішення від генеративного інтерфейсу й від агентів, що імітують дії користувача. У розділі результатів дослідження задачу синтезу формалізовано як побудову відображення пари «намір – контекст графічного інтерфейсу» у пару «план звернень до функціональних модулів – мутація стану компонентів», подано шестиетапну схему методики, модель простору намірів із пороговою оцінкою впевненості інтерпретації, п’ять правил декомпозиції складеного наміру та модель мутації стану графічного інтерфейсу як скінченної множини операцій над сховищем стану клієнта. Описано механізми контрольованості, серед яких підтвердження критичних дій винесено в контракт функціонального модуля, а не в текст промпту. Аналітична оцінка часу опрацювання наміру показує, що домінувальним доданком лишається звернення до мовної моделі, тому методика доводить кількість таких звернень на критичному шляху до одиниці. У висновках обґрунтовано, що мовна модель у запропонованому рішенні позбавлена виконавчих повноважень і виступає лише генератором структурованого плану, тоді як виконання, зміна стану інтерфейсу, підтвердження та відкат лишаються детермінованими.